Я не могу говорить "Прощай", и не могу сказать "До свидания".

Саме так в оригіналі прозвучала фраза Сергія Звенигородського у відеороботі "Откровение Марио". Я певна, що ми всі ще побачимося з ним там, наверху, от тільки, на відміну від інших, у нас із ним відбудеться перша зустріч та знайомство. Та готуючись до фестивалю мені здалося, що я його знаю давно.

Творчість Сергій Звенигородського говорить за нього, хоча мені вона не завжди зрозуміла. Але тим вона і цікава.

У мене люди іноді запитують, чому мене цікавлять постаті Діми Бурлаки, Сергія Звенигородського? Чого я організовую пам'ятні вечори присвячені людям, із якими не була знайома? Я й сама достеменно не знаю, вірніше, я знаю, але пояснити так, щоб мене зрозуміли, мабуть, не зможу. Це недоступно для інших, так само як творчість Маріо.

Фестиваль присвячений пам відбувся багато в чому завдяки старанням Анатолія Волика, який зумів запалити у мені бажанням провести його на високому рівні. Можна було зібратися десь у захаращеному підвалі, понапиватися, почитати власних віршів, побренькати щось на гітарці і через дві години забути, хто став причиною зібрання. Та поговоривши із друзями Маріо, ми прийняли рішення провести вечір, якого заслуговує сам Сергій, його сім'я та друзі. Цивілізований! Творчий! Різноплановий!

Сам Звенигородський був різноплановим митцем, про це свідчать його твори, які він залишив нам у спадок. Картини: Анатолій Волик передав мені електронний варіант картин Маріо. А Діма Білокінь показав карлюки у вигляді людей, характерні лише для нього. Я їх і не помічала раніше, мабуть, тому що мені не вистачало думки авторитетного художника, який би мені це показав. Оскільки Маріо був художником, ми запросили до участі у фестивалі двох художників: Діму Білоконя і Діму Ліванова. Перший малював портрет Маріо, який подарували сім'ї Звенигородських - Ларисі та Анастасії, а другий - власну картину "Меломан", яку подарували закладу "Сто доріг", що погодився прийняти цей масштабний фестиваль. Окрім образотворчого мистецтва на фестивалі були представлені відеороботи Маріо - "Я сознательно становлюсь тобой", "Каченята", 10 серій "Они уже здесь".

Талановита людина - талановита в усьому, і я повністю погоджуюся з цим твердженням. Навряд чи хтось не знає Маріо-музиканта, його незліченних проектів: Призрак Баобаба, Мангуп Непал, Марш труппа та експерименти з іншими музикантами. Обов'язковою умовою участі музичних виконавців стало виконання пісень Маріо. Першим про свою участь заявив гурт Ктулху та обрав пісню "Министрели".

Про роботу над композицією Костя Захарченко не втомлювався звітувати, і, як результат, команда підготувала професійно зіграну, неодноразово прорепетирувану програму. А за пісню "Министрели" окрема подяка їм від мене, ніколи не думала, що одну пісню можливо заспівати унікально і неповторно двічі. Перший раз в оригіналі, вдруге - у виконанні Ктулху.

Онейроїд обрали пісню "Синичка", яка за словами Андрія Боркунова є справжнім хітом Маріо.

Гурт 10 негритят останнім виявив бажання долучитися до фестивалю присвяченому пам'яті Маріо і не встиг підготувати пісню. Та ми їм вдячні просто за те, що вони не залишилися осторонь, подарували власну творчість і гарний настрій гостям фестивалю.

Хочеться подякувати усім-усім хто мені допоміг. Зокрема, неперевершеній ведучій вечора Олександрі Галатченко. Плануючи фестиваль Саша сказала: "Сергій був моїм другом і я вважаю своїм обов'язком бути ведучою на вечорі присвяченому його пам'яті". Величезне дякую хочу сказати Романові Кобі. Саме він надав мені найбільшу моральну підтримку за час підготовки, та допомагав виконувати, здавалося б дрібну, але таку важливу для мене в той момент, роботу під час проведення. Подяки також заслуговує приймаючий паб "Сто доріг". Сподіваюся, наша поведінка на фестивалі заслуговує похвали, і керівництво не тримає на нас образу. Дякую Анастасії Звенигородській за надані для виставки картини батька.

Тепер із приводу питання, яке стало чи не найважливішим для декого, після фестивалю. Платний вхід. Багато неприємного наслухалася в свою адресу через ці 40 грн. Вкотре пояснюю, що безкоштовний вхід був категорично неможливий, оскільки необхідно покривати затрати, що виникли під час організації фесту. Але запевняю усіх, хто заплатив за вхід: ніхто не поклав гроші собі до кишені. Викладаю дві фотографії чеків, на які я закупила матеріали для малювання портрету Маріо та картини "Меломан" Діми Ліванова.

Окрім цього, я придбала мотузку і скріпки для кріплення картин Сергія Звенигородського, які були представлені на фестивалі. Більшість вдалося поставити на вікна, та деякі довелося вішати. Отже, 264.90 грн - загальна сума витрат, яку можна вирахувати по чеках, фото яких опубліковані нижче. Оскільки Діма Білокінь використовував власні фарби, я йому компенсувала затрати сумою 100 грн. Звукорежисер Діма працював цього вечора за 200 грн, Артур контролював порядок у залі за 100 грн. Наступна витрата вимушена, але я не потерплю жодної критики з приводу її непотрібності. На вечорі пам'яті Діми Бурлаки були розбиті пивні келихи, їх вартість ми компенсували із зібраної на концерті суми. На фестивалі пам'яті Маріо була розбита ваза із підсвіткою, що належить Андрієві Боркунову. Було прийнято рішення компенсувати її вартість, 240 грн, Боркунову. Дану інформацію можна перевірити запитавши у людей, котрих я назвала, яку суму вони отримали. Решту також собі ніхто не забрав, Рома Коба віддав їх на потреби Полтавського Батальйону Небайдужих, не на війну, не на вбивство, не на боєприпаси, а на порятунок людського життя. До речі, він теж прозвітує чеками, а то ще хтось не повірить у його чесність.

Мені доволі неприємно було читати критику моєї роботи від людей, які нічим не допомогли в організації або зовсім не прийшли на фестиваль. Отака людська натура: критикувати те, на чому не розумієшся. А якби прийшли на фестиваль та поглянули на наші старання, то зрозуміли, що 40 грн. того вартують. Адже ми всіма силами намагалися поринути вас у ту добу, коли Сергій Звенигородський жив та творив своє мистецтво, нехай і не завжди зрозуміле оточуючим. Попри критику певного кола осіб, більшість висловили мені свою підтримку, за що їм величезна дяка. Але я так підозрюю, що критикуючі ніколи в житті не заробляли грошей, не знають ціну копійці. Таким марно щось доводити: ми живемо у різних світах. Я в реальному, де люди тяжкою працею заробляють собі на життя, а вони у світі фантазій або ледарів, де не треба працювати, адже можна випросити на пляшку. Звичайно, так простіше жити: нарікати на важке життя, звинувачувати оточуючих у всіх земних проблемах, і нічого не робити для їх вирішення.

Лариса та Анастасія Звенигородські подякували гуртам, які виконали пісні Маріо та запропонували записати альбом каверів, також було приємно бачити захоплення на їх обличчях під час вручення портрета Сергія Звенигородського. Їхня радість є найвищою оцінкою для мене та показником того, що я правильно вчинила, організувавши даний захід.