Respublica fest. Version 2014.

5-7 вересня в Україні відбувся четвертий міжнародний фестиваль вуличного мистецтва «Respublica», який зібрав на своїй території і гостинно запросив до своїх обіймів молодь з усіх куточків України (і не тільки), щоб показати, як це чудово бути частиною чогось єдиного та великого, творити разом сучасність та просто гарно відпочивати.







Традиційно фестиваль відбувається на території фортеці XIV століття, в одному з найдавніших міст Поділля – Кам’янці-Подільському. Мета фестивалю ось вже четвертий рік незмінна: організатори намагаються зрушити фестивальну аудиторію зі стадії пасивного спостереження до активних дій, спрямованих на благоустрій депресивних районів міста шляхом їх перетворення на музей соціального й територіального мистецтва. Вони прагнуть довести, що все можливо і майбутнє тільки в наших з вами руках. Протягом трьох днів Кам’янець перетворюється на плацдарм для митців, що своїми силами створюють справжнє вуличне мистецтво: тут збираються художники – графітісти, музиканти, фотографи, журналісти, відеографи, танцюристи та поети. Цього року кошти, зібрані на заході, пішли не тільки на оплату мистецьких акцій, а й на благодійність.



У рамках фестивалю діяли три сцени: денна, головна та друга. Денна знаходилась на Ратушній площі, на ній виступали молоді гурти – звук звідти йшов якісний, а слухачів завжди було вдосталь, адже сцена знаходилась у центрі старого міста, поруч з купою магазинів та відкритих кафе, де постійно були люди. Друга сцена знайшла собі цікаве та атмосферне місце прямо у валах фортеці. Музику, що лунала з того місця, можна назвати навіть камерною; у кам’яному коридорі було затишно (коли не було пилюки), гості фестивалю знаходили місце собі до душі: хтось слемився, хтось підспівував улюбленим пісням, а особливо віддані фанати навіть могли доторкнутися до кумирів, адже сцена знаходилась майже на одному рівні зі слухачами. Але, як не крути, особлива увага завжди була прикута до головної сцени, що була розташована безпосередньо у фортеці. За всю історію фестивалю тут відіграли такі гурти, як: Lyapis Trubetskoy, Скрябін, ТНМК, Тартак, С.К.А.Й., Bahroma, Кожаний олень, Валентин Стрыкало, Сергей Бабкин, Louna та багато інших. Цьогоріч на головній сцені за три дні зіграли трохи більше двадцяти бендів.

Кожного дня музиканти починали грати з запізненням, і тому виступи багатьох скорочувались, а близько 23:00, коли потрібно було вже закінчувати, адже шуміти після цього часу не можна, на сцені починалася метушня: шанувальники вимагали майже всі гурти на біс, чого не можна було зробити за браком часу (тоді не встигли б виступити інші колективи), тому публіка невдоволено шуміла, ведучі перепрошували та просили не кидати в них помідори. Помідорами не кидали, стрімголов бігли за сцену, щоб хоча б отримати автографи улюблених виконавців. Сподобалось те, що 90 відсотків музикантів виявилися простими та товариськими людьми, які були вдячні своїм фанатам; вони роздавали автографи, фотографувалися зі слухачами, позували для інстаграму, виходили з-за бекстейджу, щоб і собі послухати чужі виступи. Загалом, на Республіці зібралася зовсім не пафосна тусовка.

В перший день особливо хотілося відзначити Morphine Suffering, Тінь Сонця та свіжоспечений гурт Trubetskoy. Перших за відмінне виконання важкої музики, яка дозволяла випустити пару всім, хто цього бажав, других - за емоційний виступ і душевні, а разом з тим і драйвові пісні. Слухачі відривалися, підспівували і, звісно ж, цілком справедливо не відпустили музикантів зі сцени без виступу на біс. Що стосується колективу Trubetskoy, то, як всім відомо, – це є новий проект частини «старих» Ляпісів на чолі з Павлом Булатніковим. Народившись із попелу, майже як Фенікс, вони дозволили собі виконувати пісні гурту-попередника, чим дуже порадували аудиторію фестивалю. Але це було виконання у своїй інтерпретації, що, безумовно, внесло краплю дьогтю в цю діжку з медом. Також Трубецькі презентували свою нову пісню «Ластівка», приспів якої запам'ятався відразу ж. Однак, як не чекали слухачі улюблених «Воїнів світла», «Матрьошку» і «Капітал» - так і не дочекалися. Чому – не зрозуміло, але Трубецькі не виконали цих епохальних пісень. У всьому іншому ж все було як завжди: файєри, зірвані голоси, знесені натовпом огорожі, не вистачало тільки Міхалка і духових, що надавали свою родзинку Ляпісам, яких ми з вами так обожнювали.

Лайн-ап головної сцени другого дня фестивалю приємно порадував: було анонсовано трохи більше гуртів, аніж в перший день – цілих дев’ять, як то говорять, на будь-який смак!

Тут були і Sale only, і Маса Причин, Vivienne Mort, Sciana, Fontaliza, Scinhate, Роллікс, Dakh Daughters і Piano Extremist. Можна говорити довго про кожен із них, але ніякі слова все одно не замінять тих емоцій, що отримали фанати під час цих виступів. Чарівну Дану за сценою майже розірвали прихильники: вишикувалась довга черга охочих сфотографуватися разом із дівчиною з чарівним голосом. Тендітна співачка мужньо винесла довгу автограф- і фото- сесію, не відмовляючи у фото навіть відверто п’яним фанам, яких незрозуміло як пропустила охорона. Білоруських виконавців зустріли як своїх, білоруську мову зрозуміли неначе рідну виступ був вдалим. Гурт, «що виступав на розігріві у Океана Ельзи», вітали гучними дівочими криками, що трохи принишкли під час виступу Scinhate, від яких особисто я отримала масу задоволення: якісний хардкор, змістовні тексти, а який у них ударник і як він грав!) Роллікс знатно розгойдав публіку, все було в пилюці, бо слем майже не втихав. Але часу на виступ у музикантів було дуже мало, звісно, на біс ніхто не вийшов, хоча слухачі і вимагали продовження банкету. А от далі Республіку закрутило майже вар’єтє: на сцену вийшли дівчатка з Dakh Daughters. «Жодних обмежень», - так характеризувала проект незмінна ведуча фесту Вікторія Жуковська, у чому всі змогли переконатися буквально за десять хвилин. Тут тобі і співали, і грали на різноманітних музичних інструментах, і плакали, сміялися, танцювали, ходили у великих волохатих шубах, міксуючи їх з модними окулярами; «Я з тобою одружуся!» - кричали хлопці у першому ряду. Актрисам також не дали доспівати всю заплановану програму, але енергії, що отримали фани від гурту, вистачило, напевне, до ранку.









Закривав фестивальну програму у той день Піано Екстреміст. Чоловік у масці, що був активістом Майдану, грав на синтезаторі та збирав гроші у спеціальну скриньку, яку возить із собою з міста до міста для допомоги бійцям АТО. Правда, ведучій М’яч Дредбол наприкінці виступу Екстреміста обмовився, що гроші виконавець збирає для себе, адже гонорари не бере, а виступати з концертами по різних містах якось треба. Ай-я-яй, М’ячику, ну як так в мікрофон говорити і не знати, на що підуть ці кошти, особливо, коли музикант сам, у своїй вступній промові зазначив куди. Це здивувало не тільки мене, піаніст також виправив ведучого. Слід сказати, що Piano Extremist дуже хвилювався до і під час свого виступу: голос у нього тремтів. Він розповів про своїх знайомих, що воюють на сході України, йому не дали договорити і перебили гаслом «герої не вмирають», яке скандували майже всім натовпом. Щодо мене, другий день виявився найбільш насиченим музикою та враженнями. А далі був останній день заходу.









Від емоцій наша команда журналістів не могла заснути до ранку, тому перші чотири групи третього дня фестивалю ми дружньо проспали, про що особисто я шкодую, з радістю послухала б виконавців. Встигли ми тільки на Jinjer, виступ яких нам здався ще крутішим, ніж в минулому році. Враження трохи псував пил, який стояв стіною та заважав нормально дихати, але він піднявся від шаленого слему, в якому брали участь всі бажаючі, навіть п’яний рожевий кролик (всього лише дівчина, яка розважала цим вбранням фестиваль всі три дні), тож можна констатувати, що музиканти виконали своє завдання на високому рівні.







Далі був Мотор'ролла — український рок-гурт з міста Хмельницького, створений у 1994 році, але музикантам якого «завжди по двадцять п’ять», - Жуковська. Кожна їх пісня сприймалася гучними оваціями, але не дивлячись на це, прихильники дружньо кричали, що хочуть (спочатку, потім і завжди) «Восьмий колір», яку гурт виконав на біс. Близько двадцять першої біля сцени стало тісно, а на очі гостям фесту з’явився сам Андрій Кузьменко у футболці-вишиванці з написом «Скрябін» (щоб ніхто не переплутав) на всі груди. Цей 46-річний музикант, якому, ймовірно, теж завжди двадцять п’ять, змусив своєю музикою всіх скакати та танцювати. Огорожу біля сцени зносили не менше ніж на Trubetskoy, а поки охорона тримала її всередині, з інших боків через дерев’яний паркан перелазили особливо нахабні бажаючі доторкнутися до кумира, тому незабаром ділянка перед сценою, відведена для фотографів та преси, була повна. Але сек'юріті швидко впоралися з цією проблемою, перекидаючи «зайців» назад. Майже цілу годину співала, скакала та танцювала разом зі Скрябіним вся Республіка, однак і цього здалось замало, тому вибуховими криками гості запросили Андрія на біс. Кузьма встигав не тільки співати, але і й говорити: у перервах між піснями, він заводив монологи на політичну тему в країні зі своїми вказівками та побажаннями. Для тих, у кого вистачало ще сил, та на кого не чекав автобус додому, після Скрябіна виступав гурт Патч. Почали вони з пісні «Воїни світла» Ляпіса Трубецького,що трошки ще притримало слухачів біля сцени. А потім солістка запропонувала кричати нецензурні слова, синоніми до слова «дія» на назву групи, і значна частина слухачів, разом і ми з ними, потягнулась до виходу. Також слід зазначити, що наприкінці кожного дня фестивалю, перед останнім виконавцем, всі дружньо співали гімн – традиція, що зародилась у першій день, пройшла крізь всі три дні.



Який можна зробити висновок? Нас порадувала погода: було сонячно, тепло, не було дощу, який заливав Республіку тогоріч. Лайн ап, безумовно, був на рівні, хоча досконалості немає меж, а ведучі, організатори і охорона чітко робили свою справу. На території фестивалю вистачало павільйонів із їжею та напоями з досить привабливими цінами, тому ніхто не залишився голодним.

Не сподобалось те, що було замало туалетів - біля них вишиковувалися великі черги. Також було щось незрозуміле з браслетами: не було спеціальних ідентифікаторів для людей з бейджами, що створювало умови для зловживання проходом у зони, куди зайти «простому смертному» неможливо. У всіх інших гостей фестивалю теж не спостерігалось одноманітності: у когось були класні червоні пластикові браслети, у когось – прості паперові різних кольорів, але музикою насолоджуватися це не заважало, тому особливим мінусом не назвеш, хоча і можна над цим попрацювати.

На останок, хотілося констатувати, що фестиваль «Respublica» - професійно зростає, кожного року стаючи тільки краще. Чи їхати на фест в майбутньому? Якщо він буде (чого ми дуже бажаємо) – звісно їхати та насолоджувати музикою, дивовижними краєвидами і тим, що все це та ми з вами – Україна.

Больше фото смотреть ЗДЕСЬ

Svetlanka Vladimirova
спеціально для indarock.com

Автор: Pobeda

Похожие публикации: