Велика і дружна ДМЦ-родина

Ідучи на концерт я очікувала чогось нового, більшого, незвичайного, захоплюючого, того, чого раніше не було. І воно таки трапилося. При вході я потрапила в затор: спочатку стояла у довжелезній черзі до роздягальні, потім - отримувати браслет-пропуск до клубу.

Відразу ж констатую: цього разу шанувальники побили рекорд у відвідинах концертів гурту „Дороги меняют цвет”. Початок виступу дещо затримався, в цей час на екрані транслювалися фото гурту. Я помітила декілька фото із скрипалькою Марією Акініною. Зневіра би сказав, що гурт піариться, але я не втомлююся повторювати, що хлопці просто не відпускають її у забуття. А можливо вона всміхається спострігаючи звідти, як стрімко розивається кар’єра ДМЦ?



Ось уже презентація четвертого альбому. Наче нещодавно були свідками костюмованої вечірки під час презентації альбому „Маскарад”, а уже рік минув. Все так само: хвилюючий вечір, очікування новинок. Тільки от музиканти занадто серйозні вийшли на сцену. Та й не дивно, не менш серйозний, повен запитань та роздумів альбом „Партизанская любовь”. Більшість пісень із нового диску неодноразово виконувалися на публіці як окремі композиції, сьогодні ж їх потрібно було донести до публіки в якості єдиного цілісного матеріалу.



І гурт виконав завдання на відмінно. Смію назвати концерт „особливим”, музиканти, позбавлені безтурботності, виглядали на сцені серйозно, стримано, місцями напружено.

Після нетривалої перерви гурт взявся виконувати давно відомі, улюблені композиції.

- Официальную часть мы отработали, - з полешненням видихнув соліст Андрій Гречаник.
Одну за одною „хоровым пением” (за словами соліста) виконали „Дети на парапете”, „А на улице мороз”, „Карлсон”, „Все по Фрейду”, „Золушка”, „Моя Мария, моя Маша”, „Маскарад”.

Цього вечора Андрій Гречаник мало говорив з публікою, в перервах між піснями здебільшого відмовчувався.



- Поговори с нами, Андрей, - почулося із глядацької зали.

- Сегодня я говорю с вами песнями, - відповів Гречаник.

Окрім презентації нового альбому сюрпризом для мене став присутній на концерті гість із Фінляндії Андрій. За національністю – українець, виріс в Полтаві, хлопець ось уже два роки працює у Фінляндії. Творчістю ДМЦ захоплюється досить давно, але зараз пісні гурту стали для нього набагато ближчими та дорожчими:

- Очікував вихід альбому, відслідковував новини в соціальних мережах для того, щоб спеціально приїхати на презентацію. Там, на чужині, мені не вистачає рідних, Полтави, такого драйву. ДМЦ, наче єднальний місток між мною у Фінляндії та Україною.



Тим часом, концерт добіг до кінця, музиканти „традиційно” попрощалися з нами „Массандрою”. Та шанувальники довго не відпускали улюбленців: збирали автографи музикантів на щойно придбаних дисках, фотографувалися, обмінювалися враженнями.



Покидаючи залу концерт-холлу Вілли Крокоділа мене огорнув сум, і ностальгія, адже все так швидко скінчилося. А скільки уже прожитих концертів. Та цікаве знайомство відволікло мене від невеселих думок. Отримуючи пальто у роздягальні до мене підійшла дівчина, зав’язалася бесіда в ході якої виявилося, що моя нова знайома прибула із Запоріжжя. Анна Квітка (так назвалася дівчина) є давньою шанувальницею творчості полтавського гурту. У вільний від роботи час займається хенд-мейдом, у її арсеналі, навіть, взуття із абревіатурою „ДМЦ”.

- Я б дуже хотіла почути їх у нас, в Запоріжжі. Та, нажаль, немає відповідного концертного майданчика. Уявляєш, величезне місто, а виступити ніде. У мене в планах, запросити їх до себе на квартирник, квадратні метри дозволяють. Потрібно лише зібрати публіку. Але це не проблема, зберемо. І ти теж приїжджай, обов’язково приїжджай. Буду рада бачити, - запрошувала Анна.

Я зворушена. Ця мила яскрава дівчина мене, по суті, незнайому людину, запросила до себе тільки через те, що я захоплююся творчістю гурту „Дороги меняют цвет”. Оце і є довіра родини, ДМЦ-родини.